Ветеран Нацгвардії та Збройних сил Олексій Скорик з Харківщини пройшов артдуелі на Донбасі, збив російський гелікоптер над Сіверським Дінцем, отримав важке поранення, а після демобілізації повернувся додому й заснував птахоферму в Мерефі. З 1 вересня 2025 року він продає продукцію власного господарства у своєму магазині.
Шлях у Нацгвардії і перші бої
На військову службу Олексій пішов у липні 2015 року. Каже, перед дверима військкомату ще вагався, але сумніви швидко змінилися рішучістю.
“Ухвалив для себе рішення, що з ворогом потрібно боротися не у себе вдома, а коли він ще трохи далі від твого дому. Коли вже до тебе додому прийде, то це буде вже запізно”, – згадує він.
Він служив старшим навідником мінометної батареї, працював на Луганщині та Донеччині. Тоді, розповідає, фронт жив у режимі артилерійських дуелей.
За його словами, 2015 рік запам’ятався постійними обстрілами, попри офіційні заяви про “відведення важкого озброєння”.
“У 2015 році більше були просто артдуелі, коли працювала артилерія. Тоді ж було а ля відведення важкого озброєння – ніхто його не відводив, вони як обстрілювали, так і обстрілювали”, – говорить Олексій.
На той момент Дебальцеве вже було втрачено, Донецький аеропорт – теж. Після майже півтора року служби він звільнився за наказом про демобілізацію й тоді ще лише думав, чи варто підписувати контракт.
24 лютого і повернення на фронт
Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, вибору для себе Олексій уже не залишав. Вранці він зібрав речі та поїхав до військкомату. Так повернувся до строю вже у складі 92 окремої штурмової бригади.
Його бойовий маршрут проходив через Харківщину – Старий Салтів, Печеніги, контрнаступ. Позиції підрозділу просунулися майже до Сватового, як згадує боєць, “не вистачило одного села”.
Гелікоптер над Сіверським Дінцем
У червні 2022 року Олексію вдалося збити російський гелікоптер Мі 8. Підрозділ тоді тримав оборону по річці Сіверський Донець: українські військові стояли на одному березі, окупанти – на протилежному. Ворожа авіація регулярно виходила на штурм.
Того дня він разом з побратимом уже збирав зброю – у тому числі переносні зенітні комплекси “Stinger”. Але звук гвинтів змусив знову схопити тубус.
“Я почув, що заходить вертоліт. Думав, як завжди здалеку буде, але ні – він знахабнів і підлетів прямо до води. Вихопив стінгер, зробив постріл. І ворожий Мі 8 упав тоді. Село Зарічне, там він був збитий”, – розповідає військовий.
За його словами, цей екіпаж “кошмарив” українську піхоту некерованими авіаційними ракетами.
“Основною задачею було захистити піхоту від авіації. Все таки залп некерованих авіаційних ракет – це така штука, неприємна. Мені доводилося з цим два рази стикнутися, коли воно мені прилітало. То таке, не дуже приємне відчуття”, – каже Олексій.
Бахмутський напрямок, Липці та поранення
Після Харківського контрнаступу підрозділ перекинули на Бахмутський напрямок. Там, згадує ветеран, вже йшли важкі бої за Андріївку, Кліщіївку, Іванівське, Часів Яр. Згодом їхні позиції стали оборонними рубежами.
У 2024 році розвідка попередила, що російські війська готують наступ на Харківську область. Бригаду повернули на північ регіону – зупиняти ворога під Липцями.
13 липня 2024 року Олексій отримав важке поранення під час танкового обстрілу.
“Десь ми не помітили пташку, яка нас змалювала, і нас почав танк розбирати. Я ще якось від першого снаряду вберігся, але другий уже ударив ближче до мене, і мені уламком перебило стегнову кістку”, – говорить він.
Побратими евакуювали його дуже швидко. Після стабілізаційного пункту був військовий шпиталь, а потім травматологія. 1 серпня 2024 року лікарі встановили йому імплантат.
Окремо Олексій згадує підтримку дружини.
“Дружина взагалі – велика людина. Мене направили до травматології, а вона приїхала раніше за швидку. Персонал казав: оце дружина, ще швидка не приїхала, а вона вже тут”, – усміхається ветеран.
Демобілізація і непроста адаптація
Після реабілітації Олексій почав потроху пересуватися, вчитися знову тримати в руках речі, піднімати вагу. Приблизно через чотири місяці після поранення він поступово повертався до активного життя.
6 грудня 2024 року його офіційно демобілізували з 92 бригади.
“92 бригада мене шикарно демобілізувала. Надали всі документи, усі виплати. Все, що зобов’язані, усе зробили. Соціальний захист так само. Морально, так, важко перелаштуватися, коли ти проживаєш з побратимами довгий час. Адаптація – постійна ностальгія, хочеться назад”, – ділиться він.
Сам Олексій планував після лікування знову повернутися до служби, принаймні не на передову, а ближче до тилу. Однак лікар мав іншу думку.
“Я думав, трохи підремонтують мене, та піду назад на службу. Але лікар травматолог сказав, що ні, тобі потрібно додому”, – згадує ветеран.
Птахоферма на подвір’ї та власний магазин
Повернувшись додому, Олексій вирішив зосередитися на тому, що добре розуміє – на господарстві. На власному подвір’ї він розгорнув птахоферму. Грантів на старт не брав, хоча нині вже замислюється про підтримку, щоб розширити бізнес.
Його перша ланка виробництва – гібридна птиця, бройлери, які, за словами власника, мають збільшену філейну частину і найбільший попит у регіоні. Паралельно він готується розводити перепілок та кроликів.
“Поки що це птиця гібрид, бройлери – це те, що найбільш ходове у нашому регіоні. Підготовлююся до перепілок та для кроликів. Поки що набиваємо собі клієнтуру”, – говорить Олексій.
З 1 вересня 2025 року запрацював і його власний магазин у Мерефі. Це приміщення з хорошим потоком людей, яке раніше вже було торговою точкою, але попередні власники виїхали за кордон і закрили бізнес. Олексій вирішив взяти приміщення в оренду й спробувати себе у торгівлі.
“Я бачив, що прохідний магазин, вирішив узяти його в оренду і зайнятися самому торгівлею. До цього більше був пов’язаний з технікою, з армією, колись з будівництвом, а також із сільським господарством”, – пояснює підприємець.
Тепер ветеран мріє відкрити ще щонайменше один магазин у Мерефі або на околицях. Каже, одна крамниця – це лише старт, а власна птахоферма дає йому опору, яку він шукав після фронту.
