Близько 30 кілометрів від кордону з Росією розташована Золочівська громада Харківщини, де сільгоспвиробництво триває навіть під постійною загрозою обстрілів. Після того як 16 жовтня російський КАБ зруйнував склад із зерном і пошкодив автівки підприємця Олексія Смиковського, він почав оцінювати втрати та відбудовувати приміщення, щоб урятувати те, що залишилося від урожаю.
Аграрій керує підприємством «Вікторія», яке працює в громаді з 2000 року. Того дня, коли стався удар, у сховище, де зберігали насіння соняшника, влучила авіабомба. Чоловік розповів, що вибухів було два – один на території його господарства, другий поруч, на сусідньому підприємстві.
«Було два вибухи: один тут, другий – поруч, сусіднє підприємство, також склад. Дуже страшненько було, чесно кажучи. Ну, в першу чергу, коли я вибіг на вулицю, на все це дивився, то слава Богу, у мене всі робочі – нікого не було у складі. Всі були в іншому місці, в безпечному», – пригадав той день підприємець.
Унаслідок обстрілу він утратив близько восьми тонн насіння соняшника. Але основну частину врожаю все ж вдалося врятувати та винести з пошкодженого складу. Насіння, що перемішалося з уламками цегли, асфальтом та камінням, аграрій визнає непридатним.
Підрахувати збитки підприємство поки не може, та орієнтовно, за оцінками Смиковського, вони можуть сягнути до 2,5 мільйонів гривень. Найбільшими втратами він називає руйнування будівлі, на ремонт якої тепер доводиться спрямовувати кошти замість інвестицій у розвиток.
«Основні збитки – це по будівлі. Поки не можу назвати точну суму. Це суттєві втрати були б і для будь-якого підприємства. Мало того, що зараз і ціни на все немаленькі, ростуть із кожним днем. Хочеться розвиватися, хочеться щось купити нове або щось, як би сказати, вкласти інвестицію у краще. А тут доводиться кошти зараз вкладати у відновлення – без цього неможливо повноцінно працювати», – розповів Смиковський.
Чоловік додає, що через руйнування треба відремонтувати стіни та дах складу до настання холодів. Для цих робіт він запросив будівельників, бо власних сил і спеціалістів для такого обсягу відновлення немає.
«Боїмося, але сподіваємося на краще. Якщо цього не робити, сама будівля буде руйнуватися, тому це такий процес, який неможливо зупинити. За договором у мене зараз працюють будівельники на відновленні цього, тому що власними силами не вийде у нас. І спеціалісти тут також потрібні профільні. У мене таких немає», – зазначив аграрій.
Підприємство «Вікторія» окрім соняшника вирощує пшеницю, кукурудзу та сою. Зібрану пшеницю Смиковський вивіз на інше зберігання, що дало змогу уникнути ще більших втрат. У вцілілих приміщеннях нині зберігають сою та кукурудзу.
Олексій Смиковський уточнює, що загалом засіяв більш як 800 гектарів, з яких найбільше припадає на озиму пшеницю та соняшник, тоді як кукурудзу та сою – у менших обсягах. Цьогоріч врожай постраждав через приморозки, які вплинули на пшеницю не лише в Золочівській громаді, а й у східних районах регіону.
Приблизно 240 гектарів займає озима пшениця, яку фермер сподівається зберегти за сприятливих умов. Але працювати, каже він, стає складніше: на полях іноді знаходять FPV-дрони та інші розвідувальні пристрої, про що повідомляють ДСНС, яка приїжджає та забирає знахідки.
«Інколи на полях знаходимо й FPV-шки, якісь розвідники. Повідомляємо ДСНС, приїжджають, забирають це все діло. По складнощах – тривога, в основному. Це більше стресові ситуації. Найбільші складнощі, коли щось летить, щось гудить, десь вибухає», – розповів аграрій.
З міркувань безпеки на підприємстві змінили робочий графік – тепер працюють виключно вдень. Працівникам наголошують, що в разі небезпеки треба негайно покинути техніку та ховатися.
«Я за безпеку всім сказав: “Якщо ви бачите щось небезпечне, десь страшно, одразу виходимо з техніки й десь ховаємося”. Бережемо своє життя. Все інше тут неважливо буде», – додав підприємець.
Смиковський зазначає, що хоче продовжувати роботу, нарощувати виробництво й інвестувати, адже відповідальний за своїх працівників, які мають сім’ї та потребують роботи. Він підкреслив, що команда підтримує його, а він – їх.
«Дуже подобається робота. Віриться, що більше такого не буде. Хочеться надалі працювати, розвиватися, інвестувати кошти. Мені дуже важливо. Я за своїх працівників також переживаю. У них також є сім’ї, діти, їм потрібна робота. Я за них – у відповідальності, і вони відповідально до мене ставляться, виконують свою роботу, тому я не можу нікого кинути».
