Обласні центри України заклали на підтримку Сил оборони у 2026 році від кількох сотень мільйонів до двох мільярдів гривень. Водночас частка оборонних видатків у міських бюджетах різниться в рази – від близько 1% до понад 14%, і прямо не залежить від розміру міської скарбниці.
Наприкінці грудня 2025 року міським радам обласних центрів надіслали запити із запитанням, які суми вони передбачають на підтримку війська у 2026 році. Отримані відповіді показали: кожне місто формує оборонний ресурс за власною логікою та політичними пріоритетами.
Лідери та аутсайдери за часткою бюджету на оборону
Найбільшу частку від свого бюджету на підтримку Сил оборони у 2026 році запланував Івано-Франківськ – майже 14,5% при загальному обсязі міської скарбниці у 5,7 мільярда гривень. Вінниця закладає близько 13% від майже восьми мільярдів, Хмельницький – майже 12% від 4,7 мільярда.
У грошовому вимірі це виглядає так:
- Івано-Франківськ планує спрямувати на оборону 825 мільйонів гривень;
- Київ – два мільярди гривень, що становить менше 2% міського бюджету обсягом 106 мільярдів, який при цьому майже у 18 разів більший за івано-франківський;
- Харків із бюджетом майже 21 мільярд гривень закладає на Сили оборони менше 1,5%;
- Кропивницький запланував найменшу частку серед обласних центрів – 1,3% від бюджету у 3,8 мільярда.
В Ужгороді повідомили, що остаточну суму відрахувань на армію визначать у лютому. У Херсоні заявили, що підтримку Сил оборони у 2026 році здійснюватимуть через субвенції з вільних залишків бюджету або за рахунок перевиконання доходів, тож назвати загальну цифру поки не можуть. У Чернігові на момент 31 грудня загальний обсяг бюджету на 2026 рік ще не затверджений, але на Сили оборони там планують виділити 700 мільйонів гривень.
Саме через відсутність зіставних даних ці три міста – Ужгород, Херсон і Чернігів – не були включені до узагальненої карти видатків обласних центрів на оборону.
Як змінювалися внески міст у 2025 році
Для порівняння, у 2025 році найбільші частки бюджету на підтримку Сил оборони спрямували:
- Хмельницький – 17,7%;
- Вінниця – майже 16%;
- Київ – 13,3%.
Найменшими були внески:
- Харків – близько 1%;
- Полтава – 1,6%;
- Миколаїв – 2,2%.
Саме з огляду на такі контрасти журналісти звернулися до представників міської влади обласних центрів, які демонструють найбільші та найменші показники підтримки армії.
Харків: «Це не стеля»
У Харкові від коментаря на камеру відмовилися. Натомість надали письмову позицію за підписом прессекретарки міського голови Марʼям Сатуєвої.
“Харків системно і послідовно підтримує Сили оборони України з перших днів повномасштабної війни. Загалом за весь період сума прямих перерахувань із міського бюджету становить близько 1,8 мільярда гривень. Окрім цього, місто постійно передає військовим техніку, обладнання, транспорт, засоби зв’язку, генератори, допомагає з облаштуванням позицій, логістикою та інфраструктурними рішеннями”.
За її словами, у бюджеті Харкова на 2026 рік закладено 300 мільйонів гривень на потреби військових.
“Але це не «стеля». Як і в попередні роки, обсяг допомоги коригуватиметься відповідно до реальних потреб військових і можливостей міського бюджету”.
Кропивницький: гроші розбиті на кілька програм
Начальниця фінансового управління Кропивницької міськради Любов Бочкова пояснила, що кошти на підтримку Збройних сил розподілені між декількома напрямами.
“На ЗСУ спрямовуються кошти на реалізацію заходів відповідних програм. Це за програмами тероборони і підтримки військових формувань – понад 50 мільйонів гривень. Але за комплексною програмою підтримки захисників і захисниць України – більше як 90 мільйонів гривень. За програмою управління капітального будівництва на будівництво шпиталю для військових – до 100 мільйонів гривень”.
Вона наголосила, що оборонні видатки розподіляються по різних бюджетних програмах, а їхній обсяг може змінюватися залежно від ситуації на фронті та коригувань бюджету протягом року.
“У разі подальшого ходу військового конфлікту при внесенні змін до бюджету будуть передбачатися кошти – субвенція державному бюджету. Військові частини фінансуються з державного бюджету, і ми з нашого бюджету будемо передавати кошти військовим частинам”.
Вінниця: пріоритет оборони з 2014 року
Вінниця залишається серед лідерів за часткою міського бюджету, яка спрямовується на Сили оборони. Міський голова Сергій Моргунов акцентує, що для міста це серйозний, але свідомий вибір.
“Для міського бюджету це дійсно відчутно. Якщо говорити про 2025 рік – це 1 мільярд 170 мільйонів на підтримку Збройних сил. У нас 90 підрозділів, яким ми допомагаємо з 2014 року. Постійно – це 20 підрозділів. У першу чергу, це ті, які базуються на території Вінницької області, де служить багато вінничан”.
Водночас експерти нагадують, що цифри, закладені в бюджеті на початку року, не є остаточними – їх можуть переглядати залежно від виконання дохідної частини.
«Це політичне рішення»: що кажуть про нерівномірність видатків
Директор громадської організації “Інститут розвитку територій” Юрій Ганущак пояснює, що показники, закладені на оборону у 2026 році, ще не визначають остаточний обсяг допомоги армії від того чи іншого міста.
“Цифри, які показують, що на 2026 рік менше заплановано, – це ще нічого не значить. Тому що, як правило, такі видатки проводяться тоді, коли є результати півріччя. Так і бюджетний кодекс каже, що можна вносити зміни, коли відомо, як виконується дохідна частина бюджету”.
На його думку, різниця у частках, які міста закладають на оборону, свідчить про те, що місцеве самоврядування справді має свободу ухвалення рішень.
“Насамперед це означає, що головна ідея децентралізації, як не дивно, працює. Тобто, у нас, по суті, органи місцевого самоврядування мають певну суб’єктність, тобто вони приймають рішення самостійно. І далі – це політичне рішення. Це в розумінні «можу стільки чи стільки, можу туди чи туди». А не умовна партія «А» чи партія «Б»”.
Юрій Ганущак також наводить приклад двох міст, які живуть під постійною загрозою обстрілів, але ухвалюють різні бюджетні рішення.
“От Одесу розбомбили. Зрозуміло, що вони не сильно можуть (виділити кошти – ред.), бо їм треба відновлюватися. Але Суми бомблять, а вони дають. Це не можна пояснити логікою, це рішення політичні. Гроші є, тиск громадськості є, тиск депутатського корпусу є – спрямували”.
За його словами, видатки на підтримку війська не належать до обов’язкових із точки зору бюджетного законодавства.
“Ці видатки не належать до обов’язкових. Вони по бюджетному кодексу не повинні були б бути. Але оскільки є суспільна потреба і суспільний тиск, тому депутати приймають відповідні рішення. Це значить, що громадянське суспільство у нас починає набирати сили”.
«Бюджетне донатство» громад і втрати місцевих доходів
Експерший заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Анатолій Максюта та виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан фактично порівнюють оборонні витрати громад із волонтерськими внесками: місцеві бюджети не зобов’язані це робити, але часто беруть на себе додаткове навантаження.
Олександр Слобожан звертає увагу, що частина міст просто не має такого фінансового простору, як раніше.
“Коли ви в першу чергу зобов’язані по бюджетному кодексу забезпечити заробітну плату і стабільність енергосистеми, а енергоносії – теж захищена стаття витрат, а держава вам в обсязі міжбюджетних трансфертів не додала на 20-30% менше, то, відповідно, ви додаєте зі своїх власних доходів на збалансування того, що держава не додала. І у вас обсяг власних доходів зменшується, і, відповідно, ті обсяги, які ви в минулих роках передбачали на підтримку Збройних сил України, вони в вас зменшуються автоматично”.
За його словами, крім нестачі трансфертів, є ще один фактор.
“Держава забрала декілька суттєвих податкових надходжень, які в минулі роки використовувались місцевим самоврядуванням на потреби Збройних сил України”.
Анатолій Максюта наголошує, що, формально, фінансування оборони – компетенція державного, а не місцевих бюджетів.
“Фінансування оборони, чи взагалі воєнних витрат – це виключно повноваження державних органів, тобто це видатки державного бюджету. А місцеві бюджети в цих умовах, які склалися сьогодні, коли військові потребують додаткової допомоги, вони можуть приймати такі рішення за власним бажанням. Це не їхній обов’язок, це є їхні волонтерські, добровільні рішення місцевих органів влади, як люди донатять свої гроші на це”.
Він пояснює, що ухвалення таких рішень має бути належно оформлене у місцевому бюджеті.
“Чи це програма, чи зараз часто це здійснюється у вигляді субвенції в державний бюджет”.
Що брати за основу розрахунків: доходи чи видатки
Окреме питання – як саме рахувати частку оборонних витрат. Експерти розійшлися в оцінках того, чи варто орієнтуватися на дохідну, чи на видаткову частину бюджету.
Анатолій Максюта вважає, що логічніше брати за основу видатки, оскільки доходи є лише прогнозом.
“Тому що доходи бюджету – це прогноз. Якщо подивитись навіть закон про державний бюджет, там ніколи не затверджуються доходи, тому що доходи залежать від економіки, від стану економіки, від економічного зростання тощо. А видатки – це стала величина, яка затверджується, узаконюється, і вони вже мають обов’язковий характер, і ті органи, які виконують бюджет, вони вже зобов’язані в межах цих затверджених видатків брати зобов’язання, оплачувати їх. І таким чином виконувати видаткову частину бюджету. Тому в місцевих бюджетах будь-які видатки, чи то на ті функції, які їм передбачені законодавством, чи якщо вони хочуть допомагати військовим, чи будь-кому, чи будь-що робити, це є видатками бюджету”.
Натомість Олександр Слобожан наполягає, що розрахунок варто робити саме від доходів міста.
“Відповідно до 77 статті Бюджетного кодексу, бюджет має бути збалансованим. Він не може бути дефіцитним. І будь-яке джерело видатків покривається джерелом доходів. Тому і видатки, що стосуються Збройних сил, Об’єднаних сил безпеки і оборони, на видатки, які пов’язані по інших програмах, рахуються від дохідної частини і одразу стають в бюджеті захищеними по відповідних програмах”.
Оскільки більшість громад при плануванні закладають оборонні видатки як відсоток від дохідної частини, саме цей підхід був покладений в основу порівняння частки бюджетів, запланованих на підтримку Сил оборони у 2026 році.
Та незалежно від методики підрахунку очевидно одне – місцеві бюджети залишаються одним із важливих внутрішніх ресурсів підтримки української армії, а політична воля та тиск громади безпосередньо впливають на те, скільки саме грошей міста готові віддати на оборону.
