У вересні 1993 року на екрани вийшла стрічка «Гетьманські клейноди» — фінальна робота одного з найвизначніших режисерів українського кіно Леоніда Осики. Цей історично-символічний фільм став не лише прощанням митця з кінематографом, а й проникливою метафорою тогочасної та нинішньої України.
Сценарій стрічки створили Сергій Дяченко та Леонід Осика. Оператором виступив Вадим Іллєнко. У головних ролях — Сергій Романюк, Людмила Єфименко, Лесь Сердюк, Борис Хмельницький та інші зірки українського кіно.
Сюжет: боротьба за клейноди — боротьба за незалежність
Дія фільму розгортається 1659 року — у складний період після смерті Богдана Хмельницького. Його син Юрій, лише 18-річний, зміщає з посади гетьмана Івана Виговського. Водночас донька Хмельницького — Олена — змушена рятувати гетьманські клейноди, які є не просто артефактами, а символами української державності.
Її супроводжують сотник Журба та збіднілий лицар Валько Босаківський, з якими вона проходить шлях випробувань, небезпек і зради. Мета — не дати знищити символи влади та національної гідності, що досі резонують з боротьбою сучасної України.
Зйомки, автентика й символізм
Фільм знімали в історичних локаціях: Острозькому замку, монастирі в Межиріччі та на спеціально побудованому козацькому хуторі в Пирогові. За автентичність образів відповідав художник і консультант Георгій Якутович, знаний своєю роботою над «Тінями забутих предків» Параджанова. Сам Осика неодноразово наголошував на важливості історичної точності, критикуючи «псевдокозацьке» кіно кінця 80-х — початку 90-х років:
«Кіно — це не танці ансамблю Вірського. Тут важливо — щоб у козака не відклеївся вус і з рукава не вилізла вата», — наголошував режисер.
Актуальність, яка не зникла
Леонід Осика називав стрічку «історично-символічною» та порівнював добу Руїни з реаліями незалежної України 90-х. У своїй розмові з Володимиром Войтенком у 1992 році він пророче зауважив:
«Напівнезалежність, напівсвобода… Кожен б’є себе в груди, мовляв, українець, а тягне у свій бік. Боюсь, що ця вигода виявиться примарною — як і за часів, з яких прийшли герої “Крутіжу”».
Критика і спадщина
«Гетьманські клейноди» — екранізація повісті «Крутіж» Богдана Лепкого — була високо оцінена критиками. Жанна Безпʼятчук писала у «Українському журналі», що Осика уникає бутафорії, а кожен кадр у фільмі — вмотивований і чесний. Вона наголосила, що режисер не просто показав історію, а побачив у ній горизонт — глибший сенс, який і сьогодні надзвичайно актуальний.
Фільм став останньою роботою Леоніда Осики — автора таких шедеврів як «Камінний хрест», «Та, що входить у море», «Захар Беркут». «Гетьманські клейноди» залишились кінематографічним заповітом митця — зверненням до українців про необхідність єдності, памʼяті й відповідальності.
