45-річний ветеран російсько-української війни Андрій Нечипоренко навесні 2025 року розпочав власну справу у Харкові – відкрив шиномонтаж, який хоче зробити першим у місті цілодобовим сервісом для маломобільних людей. Для розміщення майстерні він обрав не стаціонарне приміщення, а контейнери, які за потреби можна перевозити в інші райони з більшим попитом. Таку модель роботи йому запропонував побратим і теперішній бізнес-партнер Ернест Лобанов, власник шинопекарні, що відновлює зношені шини до придатного стану та постачає їх у сервіс Андрія.
Військові, які раніше прикривали одне одного на передовій, домовилися про співпрацю в цивільному житті й нині розвивають спільний проєкт. Деталі партнерства та їхні плани на майбутнє ветерани розповідають на прикладі власної історії.
Початок шинного бізнесу для Андрія Нечипоренка став можливим завдяки грантовій підтримці, яку допоміг залучити Ернест Лобанов. Ідея шиномонтажу з’явилася, коли Андрій проходив лікування після поранення – він втратив ногу через підрив на міні, а побратим приїхав до нього з порадою, як перезапустити життя після служби.
«Спочатку я розглядав варіант приміщення, але чому зробили контейнери – бо ти не можеш передбачити, де буде максимальний попит на цю послугу. Якщо це перехрестя більш вдале… А можна ж знайти з іще більшим потоком автівок і переїхати. Це не конкретне приміщення, це модулі, в яких надаються послуги. І була унікальність цього проєкту, що це контейнери, які переобладнані на шиномонтаж», – каже Андрій Нечипоренко.
За словами ветерана, після ампутації він знову сів за кермо, але зіткнувся з тим, що у разі спущеного колеса не міг самостійно його замінити. Усвідомлення цієї проблеми, коли він уже пересувався на авто, підштовхнуло його до думки, що послугами шиномонтажу потребує чимало людей з обмеженою дієздатністю, і він може створити сервіс спеціально з урахуванням їхніх потреб.
Коли Андрій ще проходив реабілітацію, побратим приїхав підтримати його та поділився власним досвідом повернення до підприємництва. Ернест розповів про можливості грантових програм Українського ветеранського фонду і про те, як планування майбутньої справи допомагає проходити складний період після служби.
«Служба для нього закінчилася. Це для людини великий удар, тому я спочатку приїхав провідати, а потім поділився досвідом відновлення власного бізнесу та грантових можливостей ветеранського фонду. Тому що проходити реабілітацію – це складно, але якщо ти проходиш реабілітацію та розумієш, що ти будеш робити далі, це дуже мотивує та підтримує», – говорить Ернест Лобанов.
Сам Ернест Лобанов також раніше отримував фінансову підтримку від Українського ветеранського фонду для розвитку своєї справи. З 2017 року він є власником шинопекарні в одному із сіл на Харківщині, де разом з командою на обладнанні з Фінляндії за понадсторічною технологією відновлює зношені шини до придатного стану та відправляє їх, зокрема, на шиномонтаж до Андрія.
«Для мене важливо продавати шини туди, де можна “перевзутися”, а шиномонтажу важливо мати шини. У мене є експертиза понад пʼять років у шинах, є деякі напрацювання, рекомендації якими я поділився і це допомогло відкриттю та розвитку проєкту», – зазначає Ернест Лобанов.
Ідея використовувати контейнери, пояснює ветеран, з’явилася в нього ще задовго до нинішнього проєкту, коли він прочитав матеріал про Каліфорнію, де через високу вартість нерухомості люди мешкають у переобладнаних контейнерах. Цей підхід він згодом адаптував до шинного бізнесу.
«Для мене дуже важливий настрій у голові партнера, тому що думки проводять до дій, а дії до результатів. Оскільки я з цією людиною служив на передових позиціях, і ми прикривали одне одного, я завжди міг покластися на нього, тому можу покластися й у реалізації власної продукції», – розповідає Ернест Лобанов.
Як служба переросла у довіру в бізнесі
Спільна військова історія, за словами ветеранів, стала основою довіри в їхній партнерській роботі. У 2022 році Ернест Лобанов призупинив діяльність свого виробництва і приєднався до 228-го батальйону харківської 127-ї бригади ЗСУ, де обійняв посаду начальника автослужби та виконував обов’язки пілота дронів.
До цього самого батальйону на початку повномасштабного вторгнення Росії долучився Андрій Нечипоренко, який служив у пункті управління артилерійською розвідкою. Їхні шляхи перетнулися у березні 2023 року, коли підрозділ передислоковували з Харківської області до Бахмута на Донеччині.
«А вже потім служба вела нас постійно разом. У Бахмуті ми провели, мабуть, з місяць. Потім наш підрозділ передислокували в Шуми, це під Горлівкою. Там теж були на одній позиції в один час. Дуже великі випробування пройшли разом з ним. Були під обстрілами, були на короткій відстані між життям і смертю, і цій людині можна довіряти», – каже Андрій Нечипоренко.
«По наших позиціям пристрілювалися снайпери, тому побратим поруч – це важлива людина, бо він перший хто прийде на допомогу», – згадує Ернест Лобанов.
Окремо ветерани описують епізод з дороги, який запам’ятався їм як приклад взаємопідтримки. Андрій Нечипоренко розповідає, що був випадок, коли Ернест сидів за кермом, і по дорозі з Часового Яру зламалася машина комбата. Це сталося в день, коли бійці збиралися повертатися до Харкова.
Тоді, продовжує Андрій, на допомогу приїхав його друг з київського батальйону тероборони, який перебував у Костянтинівці. На автомобілі Ford він узяв їх на буксир. Дорога, вкрита грязюкою, проходила небезпечною ділянкою, яку потрібно було якнайшвидше залишити, і, за словами Андрія, під час такого буксирування він ледве не знепритомнів від напруги та хвилювання.
Йшлося про трасу Донецьк – Краматорськ, де, як пригадують військові, окрім гусеничної техніки та поодиноких легкових машин, майже нікого не було. Їм вдалося дістатися Костянтинівки, де вони залишили автівку. Це була остання машина батальйону, яка ще могла рухатися, адже під час боїв у Бахмуті підрозділ втратив багато автотехніки, а стан доріг там був вкрай складним.
У листопаді 2023 року Ернест Лобанов звільнився зі служби за сімейними обставинами, проте й надалі залишився на зв’язку з побратимами. Він продовжує забезпечувати шинами свій та інші підрозділи і, за його словами, у 2024 році передав на потреби ЗСУ понад 150 штук.
«Я про службу згадую як про дитячий табір, з якого не забирають дітей. Під час табору ти його не любиш, а коли він закінчується, то згадуєш його добре. Я служив у чудовому підрозділі. Коли я їжджу по місту, то розумію, що мій підрозділ, мої побратими та я, зробили великий внесок в оборону», – каже Ернест Лобанов.
«Ернест надавав підрозділу всебічну допомогу, своєму рідному батальйону. У нас потреба в шинах його коштом була задоволена. Він не відсторонився», – говорить Андрій Нечипоренко.
Сам Андрій воював до серпня 2024 року. Тоді на кордоні Харківської та Бєлгородської областей він підірвався на протипіхотній міні, внаслідок чого лікарі були змушені ампутувати йому ногу.
Як працює спільний бізнес і наступні плани ветеранів
Попри поранення та демобілізацію, обоє ветеранів продовжують підтримувати зв’язок із колишніми побратимами по батальйону. Ернест і надалі допомагає військовим підрозділам шинами, а Андрій для військових і ветеранів на своєму шиномонтажі встановлює знижки – каже, що вони можуть сягати до 50%.
«Також пільгові знижки для придбання шин. Зараз сезон, і є попит на шини, і ми за невелику комісію, символічні 50 гривень, можемо людям надати шини. Екстрені служби також: медики, надзвичайники і поліція. Ці люди на варті нашої безпеки, у них теж проколюються шини і є проблеми», – каже Андрій Нечипоренко.
Після повернення до цивільного життя Ернест Лобанов відновив роботу своєї шинопекарні також за рахунок грантів. Підтримку він отримав від Українського ветеранського фонду, організації Helvetas, Асоціації приватних роботодавців та проєкту підтримки бізнесу молодих ветеранів і внутрішньо переміщених осіб в Україні.
Повернувшись до виробництва, ветеран зібрав колишню команду та розширив асортимент шин, які відновлюють на підприємстві. Нині, за його словами, за одну зміну в шинопекарні можуть відновити понад пів сотні шин.
«Ми отримуємо шини, які нічим не поступаються новим та даємо гарантію на весь строк експлуатації. Шинопекарня – це дуже прискіпливе ремесло. Воно включає багато технологій: гідравліку, пневматику, автоматику, насичений пар. Готових кадрів в Україні не існує, тому я набирав молодих хлопців та навчав з нуля. На наступні 5-10 років у мене є плани з розширення асортименту, збільшення виробництва», – говорить Ернест Лобанов.
Зараз побратими розглядають ще один напрям спільної діяльності – перероблення шин, які вже неможливо відновити. Вони планують у майбутньому реалізувати і цей проєкт, поєднуючи свій досвід служби та підприємництва.
