У Харкові розгорівся публічний конфлікт навколо пам’ятника радянському актору й барду Володимиру Висоцькому. Громадська організація “Деколонізація” подала запит на його демонтаж, однак місцева влада відмовила, посилаючись на відсутність рекомендації від Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
Пам’ятник, встановлений у 2009 році біля Палацу спорту, став об’єктом нового витка дискусій у контексті деколонізації публічного простору. Саме на цій сцені Висоцький колись виступав, а відкриття монумента супроводжували культурні діячі та родичі артиста, зокрема його син Нікіта.
Чому пам’ятник не підлягає демонтажу
Засновник ГО “Деколонізація” Вадим Поздняков зазначив, що Харківська міська рада не проти демонтажу, але діє виключно за чинним законодавством. Відтак пам’ятник може бути прибраний лише після офіційної позиції Інституту національної пам’яті, яка наразі відсутня.
УІНП пояснює відмову тим, що Висоцький не був українофобом і не виступав відкрито проти України. Відтак, за “буквою закону”, підпадати під деколонізаційне законодавство він не може. Водночас активісти вважають, що “дух закону” має враховувати символічний вплив таких постатей як частину м’якої імперської сили.
Аргументи за і проти збереження
Прихильники демонтажу наголошують, що навіть умовно “нейтральні” радянські діячі формують спільну з Росією культурну ідентичність, яка суперечить сучасному наративу української незалежності. Вони стверджують, що в публічному просторі мають бути лише постаті, пов’язані з українською історією, культурою чи боротьбою.
Опоненти знесення апелюють до культурного значення Висоцького для Харкова — хоча місто не має з ним біографічного зв’язку, саме тут артист мав численних шанувальників, і пам’ятник встановили за ініціативою місцевої спільноти. Твори Висоцького тривалий час сприймалися як форма спротиву радянській цензурі.
Активісти вже подали повторне звернення до УІНП з вимогою переглянути позицію та винести питання на розгляд експертної комісії. Наразі доля монумента залишається відкритою — у підвішеному стані між історичною пам’яттю та необхідністю переосмислення публічних символів у воєнний час.
