У Чугуєві на Харківщині вже третій рік поспіль працює клуб кікбоксингу, де займаються діти різного віку. Попри близькість до лінії фронту та постійні тривоги, тренер Євген Мінаєв відновив тренування після тимчасової перерви на початку повномасштабного вторгнення.
Коли в лютому 2022 року місто опинилося в оточенні, більшість вихованців виїхали, а заняття довелося призупинити. Та вже після звільнення території Збройними силами України батьки почали звертатися до тренера з проханням відновити роботу секції, адже дітям не вистачало руху, спілкування й улюбленої справи.
“Під час тривоги дуже хвилююсь за дітей”
Євген Мінаєв розповідає, що не міг залишити своїх учнів, тому відновив тренування, щойно стало можливо. «До війни у нас займалося близько 80 дітей, а зараз — уже понад сто», — каже тренер. Заняття проходять тричі на тиждень, а для спортсменів, які готуються до змагань, організовують додаткові індивідуальні тренування.
Попри регулярні повітряні тривоги, тренер намагається не переривати спортивний процес надовго. «Коли лунає сигнал тривоги, я дуже переживаю за дітей. Ми швидко збираємось і йдемо в укриття, щоб усі були в безпеці. Але все одно жартую: ми ж кікбоксери, нам нічого не страшно», — усміхається Мінаєв.
“У мене відчуття, що я всіх переміг”
Вихованці клубу вже мають чим пишатися — лише у 2025 році вони здобули близько 40 нагород на різних рівнях змагань. Одним із найуспішніших спортсменів став 15-річний Кирило Пивовар, який у травні виборов золоту медаль на міжнародному турнірі в Італії.
«Коли я стояв на п’єдесталі, відчував, ніби переміг усіх. Це така ейфорія, коли розумієш, що досягнув мети, і всі вдома пишаються тобою», — ділиться Кирило. Його мрія — стати олімпійським чемпіоном і представляти Україну на світовій арені.
“Після війни поїду на свої перші змагання”
До клубу продовжують долучатися нові діти. 10-річного Данила Перепелицю батьки привели вже під час війни. «Мені сподобалося одразу. Зараз не їжджу на змагання, бо небезпечно, але після перемоги обов’язково хочу поїхати на свої перші старти», — каже хлопець.
У секції займаються навіть найменші спортсмени — з чотирьох років. Для багатьох із них заняття стали не просто спортом, а способом підтримувати психологічну стійкість у воєнний час.
“Тато хотів, щоб я вміла себе захистити”
15-річна Яна Руденко прийшла на тренування за порадою подруги, а остаточне рішення ухвалив її батько. «Він давно хотів, щоб я займалася кікбоксингом. Казав, що це важливо для безпеки. Мені сподобалося, і я залишилася. Поки що не виступаю, бо тато хвилюється, щоб не травмувалася», — каже дівчина.
“Ми намагаємося не пропускати жодного тренування”
Мама одного з юних спортсменів, Сніжана Ярмолюк, розповідає, що щодня привозить сина до залу, навіть попри складну дорогу з передмістя. «Ми намагаємось бути тут кожного дня. Тривоги, обстріли — усе це страшно, але ми не здаємось. Я завжди поруч, щоб у разі небезпеки швидко спуститися в укриття. Спорт допомагає дітям не втрачати дух», — каже жінка.
Плани на майбутнє
Зараз вихованці клубу готуються до всеукраїнського турніру з кікбоксингу, який пройде в грудні у Києві. Євген Мінаєв переконаний: попри всі труднощі, його учні доведуть, що сила духу сильніша за страх. «Ми тренуємося не лише заради медалей. Ми виховуємо стійкість, характер і любов до життя. А це важливіше за будь-який титул», — говорить тренер.
