Харківський політикум входить у 2026 рік у стані “низького старту” – з публічними конфліктами, новими політичними конструкціями, посиленням окремих гравців і очікуванням виборів, яких формально ще не оголошено.
Рік зовнішньої реклами та конфлікту Терехов – Кожемяко
Політолог Антон Авксентьєв відзначає, що 2025 рік на Харківщині пройшов під знаком відчутної політизації простору. Це було видно вже на початку року – за кількістю білбордів і сітілайтів із політичною агітацією. Першим, за його словами, у публічну кампанію включився не харківський, а київський політик Геннадій Друзенко. Суттєво збільшився і обсяг реклами мера Харкова Ігоря Терехова порівняно з 2024 роком.
“Політики стало більше… Всі готуються, всі на низькому старті, ніхто не розуміє, коли воно все закінчиться, щоб щось вже нарешті почалося, але всі на низькому старті”, – констатує Авксентьєв.
Найгострішим публічним конфліктом року експерт називає протистояння мера Харкова Ігоря Терехова та бізнесмена, засновника ДФТГ “Хартія” Всеволода Кожемяка. Упродовж року сторони неодноразово обмінювалися медіаатаками та публічними заявами.
Формально суперечка виглядала як претензії до міської влади щодо обсягів підтримки “Хартії”. Але Авксентьєв вважає, що корені конфлікту глибші та особистісні. На його думку, напруга тягнеться щонайменше з 2021 року, коли Кожемяко був серед бізнесменів, які підтримували Терехова на мерських виборах.
Політолог припускає, що після початку повномасштабного вторгнення мер “обнулив” частину своїх неформальних домовленостей з бізнесом, однак у випадку з Кожемяком це виявилося неможливим, оскільки той залишився у місті та зберіг публічну активність. Уже в 2022 році бізнесмен відкрито критикував міську владу в інтерв’ю загальнонаціональним медіа.
Загострення конфлікту у 2025 році, включно з епізодами навколо замальованих графіті, Авксентьєв називає “найгострішим харківським публічно-політичним конфліктом року”.
Терехов виходить на всеукраїнський рівень та очолює нову асоціацію
Окремим підсумком року експерт вважає зміну політичної ваги мера Харкова. За його словами, Ігор Терехов перестав сприйматися лише як локальний гравець.
У публічному порядку денному Терехова він відзначає теми підтримки ВПО та критики ПДВ для ФОПів. При цьому цитує давню оцінку впливу мерів великих міст:
“Мер міста-мільйонника – це як голова парламентської фракції за впливом на політичні процеси в масштабах всієї країни”.
Авксентьєв пов’язує зростання публічної ролі Терехова зі створенням Асоціації прифронтових міст і громад, яку очолив харківський мер. На його думку, цей проєкт не обмежується суто муніципальним рівнем. Експерт вважає, що за ідеєю асоціації стоїть Давид Арахамія та внутрішньополітична боротьба між центрами впливу в оточенні президента.
За оцінкою політолога, Асоціація могла замислюватися як:
- інструмент посилення суб’єктності Арахамії у протистоянні з Офісом президента;
- альтернатива Асоціації міст України, яку очолює опозиційно налаштований до Банкової Віталій Кличко;
- майбутній протопартійний проєкт, орієнтований на електорат колишньої ОПЗЖ на півдні, сході та півночі країни.
Авксентьєв згадує і грудневе опитування, у якому фігурував гіпотетичний проєкт “партія мерів” із лідерством Кіма та Терехова, що набирає близько 4% серед тих, хто визначився. На його думку, це підтверджує потенціал трансформації мерської асоціації в політичну силу, яка може конкурувати з можливими проєктами Юрія Бойка чи Дмитра Разумкова.
Харків чи парламент: чого прагне мер
Оцінюючи перспективи самого Терехова, політолог не вірить у його персональний похід до Верховної Ради як рядового депутата.
Він допускає інший сценарій – участь харківського мера у створенні політичного проєкту за аналогією з “Самопоміччю” Андрія Садового, де міський голова залишається керувати містом, але водночас стає “вітриною” партії та проводить до парламенту групу лояльних людей.
При цьому Авксентьєв жорстко оцінює нинішню вагу народних депутатів:
“Розмінювати мерське крісло з 25-мільярдним бюджетом міста на рік на отаке? Ти навіть не ‘кнопка’… Це рівень депутата якоїсь селищної ради”.
Саме тому, на його думку, для Терехова логічніше залишатися в Харкові, паралельно вибудовуючи політичний проєкт загальноукраїнського масштабу, орієнтований насамперед на південно-східні регіони.
Синєгубов між ОВА, Арахамією та можливими претензіями НАБУ
Щодо начальника Харківської ОВА Олега Синєгубова Авксентьєв не вважає, що його позиції похитнулися після відставки Андрія Єрмака. Навпаки, на його думку, внаслідок внутрішньорежимної боротьби посилився вплив Давида Арахамії, який “замкнув на себе” низку регіональних напрямів.
Політолог припускає, що Харківська ОВА сьогодні більше орієнтована на Арахамію, а чутки про можливі масові ротації голів військових адміністрацій стосуються насамперед регіонів, де керівники були особисто пов’язані з Єрмаком. Харків, за його оцінкою, не входить до цієї групи.
Водночас він звертає увагу на інший ризик для Синєгубова – можливі антикорупційні розслідування.
“По лінії НАБУ можуть бути проблеми, тому що є, як мінімум, три сюжети, у яких прізвище начальника ХОВА може сплисти в поганих конотаціях”, – зазначає Авксентьєв.
На його погляд, активність антикорупційних органів може синхронізуватися з міжнародним порядком денним та переговорними процесами навколо України.
Окремо експерт згадує кадрові переміщення навколо Харківської та Полтавської областей, зокрема можливе призначення Олександра Беседіна з Куп’янська до Полтавської ОВА, що він описує як прояв “дивовижної” кадрової політики нинішньої влади.
Що стосується потенційних міністерських перспектив Синєгубова, Авксентьєв оцінює їх як малоймовірні. На його думку, регіон є надто складним, щоб швидко змінювати керівника, який глибоко занурений у місцеві процеси. Політолог вважає, що саме цей фактор робить його своєрідним “заручником” займаної посади.
Обласна рада без бюджету: мінімальна суб’єктність і внутрішні кар’єри
Найскладнішим для оцінки експерт називає стан Харківської обласної ради та роль її очільниці, голови УАРОР Тетяни Єгорової-Луценко. Головна причина – різке зниження інституційної ваги рад в умовах війни та змін законодавства.
Авксентьєв звертає увагу, що обласна рада фактично не голосувала за бюджет, попри заголовки частини медіа про нібито “ухвалення” документа депутатами. Рішення, за його словами, було оформлене розпорядженням начальника ОВА, а в публікаціях самого Синєгубова говорилося лише про обговорення бюджету з депутатами.
Звідси його висновок:
“Якщо ви навіть не розпоряджаєтесь бюджетом обласним, то який у вас взагалі вплив? … Такої несуб’єктної обласної ради, мені здається, теж ще не було”.
На практиці, на думку політолога, ключова функція ради звелася до призначення керівників комунальних підприємств та присвоєння почесних звань. За рівнем впливу він порівнює її з районними радами, які у 2020 році залишили без бюджетів.
Попри низьку інституційну вагу органу, Авксентьєв відзначає всередині нього зростання політичної ролі Неллі Цибульник, яка, за його даними, очолила фракцію “Успішного Харкова”. Водночас визнає, що це радше сюжет для “професійно деформованих політологів”, а не для широкого загалу.
Стосовно Тетяни Єгорової-Луценко він констатує, що вона зберегла контроль над “несуб’єктною” радою та уникла розвитку попередніх скандалів, пов’язаних із майновими деклараціями чи закордонними сюжетами.
Кожемяко, Семенуха та амбіції Сапронова
Серед персональних підсумків року Авксентьєв окремо зупиняється на взаєминах Всеволода Кожемяки та колишнього заступника голови ХОВА Романа Семенухи. На його думку, між ними відбувся розрив, після чого Семенуха фактично перестав бути “квотою” бізнесмена в обласній військовій адміністрації і був звільнений. Деталей він не знає, підкреслюючи припущувальний характер цієї оцінки.
Ще один помітний гравець року – бізнесмен і волонтер Юрій Сапронов. Політолог відзначає його різку активізацію у публічному полі, зокрема в інтерв’ю та соціальних мережах.
Авксентьєв нагадує, що сам Сапронов обережно формулював свою можливу участь у політиці, прив’язуючи її до рішення близької людини йти у президенти:
Сапронов заявляв, що єдине, що може затягнути його в політичну боротьбу, – це якщо його друг піде в президенти, але сам цей друг ще не визначився.
Із контексту політолог робить висновок, що йдеться про Валерія Залужного, якого Сапронов систематично підтримує у своїх дописах. Він зазначає, що “кожен третій пост” волонтера, не пов’язаний безпосередньо з допомогою військовим, присвячений саме Залужному.
Авксентьєв вважає, що Сапронов бачить себе не кандидатом на виборну посаду, а координатором процесів – умовним “цивільним знаменником” для майбутніх партій військових, які можуть бути політично та персонально різнорідними. На його думку, волонтер має добрі стосунки і з Кожемяком, і з представниками інших “військових” середовищ, що лише посилює його потенційну роль.
При цьому риторика Сапронова щодо центральної влади у 2025 році стала значно жорсткішою й опозиційнішою, чого, за словами політолога, не було роком раніше. Це Авксентьєв також розглядає як ознаку зробленої політичної ставки.
Підсумовуючи рік, експерт повертається до головної метафори харківської політики – “низького старту”. Фігури посилюють публічність, формуються нові конфігурації, однак без оголошеного виборчого циклу регіон живе в режимі очікування великих рішень, які поки що не настали.
