У Харкові у вересні оголосили про створення Асоціації прифронтових міст та громад, керівником якої став міський голова Ігор Терехов. Нині, як зазначається, до об’єднання долучилися представники 11 областей України. Політолог Антон Авксентьєв вважає, що ця структура орієнтована на співпрацю з Офісом президента, а посада її очільника може свідчити про вихід Ігоря Терехова на загальнонаціональний політичний рівень.
Про мотиви створення асоціації та її значення для Харківщини Антон Авксентьєв розповів в етері Українського Радіо Харкова.
Далі — пряма мова політолога.
Асоціація прифронтових міст і громад: навіщо її створили та що це означає для Харкова й України
Відповідаючи на запитання про мету формування Асоціації прифронтових міст і громад, Антон Авксентьєв пов’язує її появу з посиленням протистояння між центральною владою та органами місцевого самоврядування в останні місяці. На його думку, показовим у цьому контексті є мер Києва Віталій Кличко, який, поєднуючи посаду очільника міста зі статусом президента Асоціації міст України, фактично виступає публічним речником місцевого самоврядування у конфліктах із центральною владою та Офісом президента.
Політолог припускає, що створення Асоціації прифронтових міст і громад відбулося у координації з центральною владою, хоча, як він наголошує, там також є свої суперечності. За його словами, ідея могла бути представлена Володимиру Зеленському як своєрідний проєкт “анти-Кличко” – ще одна асоціація органів місцевого самоврядування, налаштована на лояльну взаємодію з Офісом президента. Авксентьєв додає, що громади, які увійдуть до такого об’єднання, можуть розраховувати на певні преференції, а сама асоціація створюватиме баланс, аби в інформаційному просторі не залишалася лише позиція Кличка та інших мерів, які говорять про утиски місцевого самоврядування.
Окремо політолог підкреслює, що статус прифронтових громад підвищує легітимність нової структури назовні: йдеться не про тилові міста, які можуть сприйматися як такі, що “наживаються на війні”, а про громади, котрі несуть найбільші втрати. На його переконання, саме тому до їхньої позиції слід ставитися з особливою увагою.
Другий вимір цієї історії, за оцінкою Авксентьєва, пов’язаний з уявленням про центральну владу як монолітну. Він нагадує, що всередині чинної владної команди існують значні внутрішні протиріччя, які загострилися після перезавантаження уряду. Серед тих, хто має найбільший вплив на президента Володимира Зеленського, політолог називає двох ключових фігур – голову Офісу президента Андрія Єрмака та голову фракції “Слуга народу” Давида Арахамію, між якими, за його словами, часто виникають конфлікти інтересів у питаннях внутрішньої політики, кадрів та фінансів.
Після зміни уряду, каже Авксентьєв, група впливу Давида Арахамії істотно послабила свої позиції, тоді як Андрій Єрмак, навпаки, посилив вплив. Серед політиків, яких він відносить до найближчого оточення Арахамії, політолог згадує народного депутата Данила Гетманцева, голову комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики, а також голову Миколаївської обласної військової адміністрації Віталія Кіма.
Коментуючи презентаційний форум асоціації, Авксентьєв звертає увагу, що ключову роль на ньому відігравав міський голова Харкова Ігор Терехов, який очолив новостворене об’єднання. Політолога, як він зізнається, спочатку здивувала присутність у президіумі Данила Гетманцева та Віталія Кіма, однак згодом, після додаткового вивчення питання, він дійшов висновку, що ініціатива створення асоціації значною мірою пов’язана саме з Давидом Арахамією, який шукає нові інструменти впливу після звуження своєї ролі у формуванні податкової та фінансової політики.
На думку політолога, риторика Данила Гетманцева останнім часом також змінилася: якщо раніше він асоціювався з жорсткими та непопулярними ініціативами щодо бізнесу, то нині все частіше озвучує, як вважає Авксентьєв, популістські пропозиції. При цьому він нагадує, що умовно виконавчу владу уособлює Андрій Єрмак, а законодавчу – Давид Арахамія, що й створює передумови для постійного конфлікту між їхніми командами.
Як приклад нової риторики, політолог згадує спільну з Русланом Стефанчуком поправку до держбюджету щодо збільшення зарплати науково-педагогічних працівників вищої освіти. У документі пропонувалося встановити мінімальний посадовий оклад на рівні 30 000 гривень, що майже утричі перевищує нинішній рівень. Авксентьєв називає цю ініціативу дуже популістською та нехарактерною для Гетманцева зразка кількамісячної давнини, що, за його словами, підтверджує гіпотезу про конфлікт між ним і діючим урядом.
Порівнюючи нову Асоціацію прифронтових міст і громад з Асоціацією міст України, політолог зазначає, що йдеться вже не про локальне чи вузькорегіональне об’єднання. Він звертає увагу на останній пресреліз, де йшлося про долучення представників 11 областей, хоча спочатку повідомлялося про сім. Таким чином, за його словами, фактично йдеться про участь майже половини країни.
Авксентьєв також згадує про поїздки Ігоря Терехова до Сумської та Чернігівської областей, де, за його словами, відчувалося сприяння з боку обласних військових адміністрацій. Водночас, як він стверджує, на Харківщині спочатку до створення асоціації поставилися насторожено. Політолог каже, що в обласній військовій адміністрації спершу сприйняли нове об’єднання як потенційного конкурента, адже харківський міський голова міг отримати вплив на всі 56 громад області, їхні інтереси та лобіювання рішень.
За його словами, додаткового виміру ситуації додає й те, що голова обласної ради Тетяна Єгорова-Луценко дотична до Української асоціації районних та обласних рад. На цьому тлі, вважає Авксентьєв, поява ще однієї структури, де ключову роль грає міський голова Харкова, могла викликати у керівника Харківської ОВА Олега Синєгубова відчуття конкуренції за вплив на громади.
Політолог вказує, що згодом, ймовірно, відбулися кулуарні консультації та контакти з Києва, після чого позиція обласної влади змінилася. На його думку, саме тоді громади, які раніше не приєдналися до асоціації, синхронно долучилися до об’єднання, а офіційні заяви почали підкреслювати необхідність сприяння, а не саботажу.
Оцінюючи перспективи, Антон Авксентьєв вважає, що участь Ігоря Терехова в асоціації вже фактично означає закріплення його виходу на загальнонаціональний рівень. Він нагадує, що після початку повномасштабного вторгнення Харків і його міський голова й так отримали широку впізнаваність по всій країні, але тепер цей статус, за його словами, інституціоналізується через керівну роль у прифронтовому об’єднанні.
Політолог повторює своє припущення, що асоціація буде досить лояльною до Офісу президента, враховуючи напружені відносини Банкової з іншими мерами великих міст. Він згадує, що конфронтація існує не лише з Віталієм Кличком, а й з мером Дніпра Борисом Філатовим та міським головою Львова Андрієм Садовим.
Говорячи про потенційні вигоди для жителів Харківщини, Авксентьєв припускає, що окрім політичної складової, асоціація матиме й змістовну частину. Він звертає увагу на заяви об’єднання, де йдеться про збереження 64% податку на доходи фізичних осіб для місцевих бюджетів. За підсумками першого читання державного бюджету на 2026 рік, зазначає політолог, справді йдеться про збереження цієї норми.
Другим важливим пунктом він називає вимогу асоціації щодо повної компенсації місцевим бюджетам усіх пільг для бізнесу, запроваджених на території прифронтових громад. Авксентьєв нагадує, що у Харкові вже два роки діють податкові послаблення, зокрема щодо сплати земельного податку й інших місцевих зборів, і тому, за його словами, асоціація прагне домогтися відповідних дотацій із держбюджету, щоб підтримати фінансову спроможність громад.
Політолог робить висновок, що в обмін на політичну лояльність та витрачений час на реалізацію цього проєкту асоціація та її учасники розраховують отримати конкретні економічні результати, які фактично зводяться до додаткових фінансових ресурсів. Він пропонує оцінювати це вже після ухвалення остаточної редакції бюджету на 2026 рік, коли стане зрозуміло, які новації передбачені для прифронтових громад і наскільки їхні інтереси будуть ураховані.
У цьому контексті Авксентьєв нагадує про суперечливе рішення щодо військового ПДФО, коли наприкінці 2023 року податок на доходи військовослужбовців був вилучений із місцевих бюджетів та переданий на рівень державного бюджету. Він називає цю ситуацію дуже конфліктною з погляду інтересів місцевого самоврядування і центральної влади.
При цьому політолог підкреслює, що Ігор Терехов тоді став чи не єдиним мером, який підтримав націоналізацію військового ПДФО, попри те, що це суперечило інтересам Харківської громади та означало втрату для міського бюджету приблизно трьох-чотирьох мільярдів гривень на рік. Саме таку позицію він розглядає як приклад політичної лояльності на відміну від мэрів Києва, Дніпра й інших великих міст, які виступили проти цього рішення.
Окремо Антон Авксентьєв аналізує ризики запровадження у Харкові міської військової адміністрації замість міської ради. Він проводить паралель із рішеннями в Одесі, де 14 жовтня президент припинив українське громадянство міському голові Геннадію Труханову, а 15 жовтня підписав розпорядження про створення Одеської міської військової адміністрації. На його думку, підстави для запровадження військових адміністрацій залишаються нечітко прописаними, що створює умови для ручного управління й політичних зловживань.
Політолог нагадує, що хвиля створення військових адміністрацій на Харківщині розпочалася ще наприкінці 2022 року після деокупації значної частини території. Він зазначає, що у кожному випадку йдеться про позаелекторальний вимір влади, адже керівників військових адміністрацій призначають, а не обирають, і це може торкнутися як чинних місцевих керівників, так і будь-яких інших осіб.
На думку Авксентьєва, такий механізм стає потенційно небезпечним інструментом для центральної виконавчої влади, оскільки дає можливість у будь-який момент ініціювати інформаційні кампанії, апелюючи до загроз безпеці й необхідності створення військової адміністрації в окремому місті. Він зауважує, що на тлі постійних російських обстрілів Харкова будь-яку трагедію можна використати як привід для звинувачень місцевої влади у недогляді й подальшої зміни моделі управління.
Екстраполюючи це на одеський кейс, політолог нагадує про трагедію з повенями та дев’ятьма загиблими, серед яких була одна дитина. На його думку, ця подія стала зручним інформаційним приводом для запровадження військової адміністрації, завершення тривалої конфронтації з Геннадієм Трухановим та призначення нового керівника, якого обрали не мешканці міста.
З огляду на ці ризики, Авксентьєв робить висновок, що Ігор Терехов демонструє максимальну лояльність до центральної влади, Офісу президента та Давида Арахамії як фактичного керівника парламенту. За його словами, така тактика має зменшити ймовірність сценарію, за якого у Харкові можуть створити міську військову адміністрацію замість чинної міської ради.
На завершення політолог вважає, що очолювання Асоціації прифронтових міст та громад стає для Терехова додатковим аргументом на користь того, що він є частиною президентської команди. На думку Авксентьєва, це може слугувати ще одним чинником, який стримуватиме центральну владу від спроб “обнулити” роль харківського міського голови через створення військової адміністрації міста.
“Казати, лояльні ми чи не лояльні — це зовсім не про те”: реакція Ігоря Терехова на оцінки політолога
Міський голова Харкова Ігор Терехов у коментарі Суспільному висловив свою позицію щодо тверджень Антона Авксентьєва про створення Асоціації прифронтових міст та громад. Він наголосив, що об’єднання, за його словами, виникло не як альтернатива Асоціації міст України, а як платформа для розв’язання специфічних проблем прифронтових громад.
Далі — пряма мова Ігоря Терехова.
При всій повазі до цього політолога, (Асоціація прифронтових міст та громад — ред.) — це дієвий механізм, насправді. Ми підтримуємо один одного. Зараз ми працюємо із фондами. Потрібні були сонячні батареї — ми дали Сумській, Одеській області, Харківській області для того, щоб працювали.
У нас дуже багато питань. Знаєте, я дуже не хочу, щоб все це перетворили, знаєте, в якийсь проєкт підтримки чи не підтримки… Нам потрібно зараз казати про згуртованість, про об’єднання. Якщо ми хочемо вистояти, якщо хочемо досягнути справедливого миру, нам потрібно об’єднатися. Об’єднатися не зважаючи на політичні амбіції. Адже за нами стоять люди й громади. І рівень довіри до керівництва і територіальних громад, і міста, і держави — визначають люди.
Казати, лояльні ми чи не лояльні — це зовсім не про те. Я не погоджуюся, тому що це упереджене твердження. Може хтось так бачить, хтось інакше бачить. Ми створювали це не на противагу. Ми беремо участь і у тій Асоціації (міст України — ред.) і в нашій Асоціації. Для нас, як для прифронтових міст і громад, зовсім інші питання виникають. 64% ПДФО — для нас це життєво необхідно. Підняти заробітну плату вчителям — життєво необхідно. Скасувати місцеві податки й збори для підприємців — життєво необхідно. Побудувати підземну школу — життєво необхідно.
У нас питання зовсім інші. Давайте не створювати конкуренцію там, де її немає зовсім.
