Україна має закони, які майже не поступаються стандартам найменш корумпованих країн. Але сама корупція нікуди не зникла. Причина, за оцінкою аналітиків, не в нестачі норм, а в хибному розумінні того, як саме працюють успішні антикорупційні моделі.
За останні роки боротьба з корупцією в Україні звелася до двох речей – створення спеціалізованих органів і механічного копіювання “правильних” практик. Проблема в тому, що ці практики запроваджувалися без глибокого аналізу, чому вони спрацювали в одних країнах і провалилися в інших.
У результаті виникла парадоксальна ситуація. На папері Україна виглядає майже як держава з мінімальним рівнем корупції. У реальності ж залишається серед найбільш корумпованих.
Досвід інших країн показує: антикорупційний успіх майже всюди має схожу формулу. Вона складається з кількох ключових елементів.
Це пакт еліт, нульова точка як межа відсікання старих практик, довіра до правоохоронної системи, культура публічного осуду та невідворотність покарання.
Без поєднання всіх цих складових жодна реформа не дає довгострокового ефекту.
Пакт еліт означає домовленість першої особи держави з обмеженим колом впливових людей, які готові підтримати реальні зміни. Так було в Португалії за Салазара, у Грузії за Саакашвілі, у Японії через консенсус керівництва правлячої партії. Йдеться не про всіх, а про невелику групу, здатну тягнути систему в інший бік.
Не менш важливою є так звана нульова точка. Десь це була нульова декларація і податкова амністія, десь – спеціальні закони проти кримінальних авторитетів. Суть одна: людині дають шанс очиститися від минулого, знаючи, що за гріхи двадцятирічної давнини її не переслідуватимуть. Без цього система приречена постійно тягнути за собою старі тіні.
Інші елементи формули – довіра до правоохоронців, культура неприйняття корупції і невідворотність покарання – не потребують довгих пояснень. Без них будь-які закони лишаються паперовими.
Окрема проблема – уявлення про саму корупцію. Вона майже завжди існує не як хаос, а як чітка схема.
Перед 2022 роком було завершене велике дослідження корупції на митниці. Виявилося, що митниця, яка дає не менше 10% усього корупційного обороту, тримається всього на 12 схемах. Їх реально мінімізувати за 1 – 3 роки.
Загалом близько 80% корупції в Україні – це приблизно 100 схем, які можна зламати за відносно короткий час. Але в державі досі немає сильного аналітичного центру, який би ці схеми системно виявляв, пропонував рішення і відстежував появу нових. Формально цю роль мали б відігравати НАЗК і Рахункова палата, але їхній вплив значно слабший, ніж міг би бути.
Ще одне джерело корупції – складна і нелогічна податкова система. Чим більше ручного втручання чиновника, тим більше можливостей для зловживань. Проблема не в окремих групах платників, а в загальній заплутаній архітектурі податків і їх адміністрування.
Боротьба з корупцією неминуче супроводжується скандалами. Але скандал має завершуватися реформою. Якщо якийсь інструмент перестає працювати, його потрібно змінювати, а не триматися за нього як за недоторканну святиню.
Є й дві глибші проблеми. Довіра до правоохоронних органів в Україні не перевищує 30%. А культура неприйняття корупції часто зводиться до принципу “свої чесні – чужі продажні”. Це не система цінностей, а фанатський поділ на табори.
Автори досліджень підкреслюють: нинішня модель боротьби з корупцією більше схожа на “проріджування” еліт, ніж на створення нових правил гри. Суспільство дає мандат на таке проріджування, не вірячи в зміни, а еліти до цих змін не готові. Виходить замкнене коло.
Обов’язкові елементи реальної антикорупційної політики
- Виявлення і ліквідація корупційних схем, а не боротьба з окремими людьми.
- Проста податкова система з мінімальним втручанням чиновника.
- Регулярні скандали, які завершуються реформами, а не імітацією змін.
- Зростання довіри до правоохоронних органів.
- Формування культури неприйняття корупції без поділу на “своїх” і “чужих”.
Замість фіналу
Чи реально подолати 90% корупції за п’ять років? Аналітики вважають, що так. Для цього не потрібні диво-рішення. Потрібно чесно проаналізувати формулу успіху і втілити її без імітації.
Поки ж країна ходить по колу, де суспільство не вірить у зміни, а еліти не готові їх прийняти. І саме це коло є головною перешкодою для справжньої антикорупційної реформи.
