Український фільм “Сірі бджоли” режисера Дмитра Мойсеєва став однією з помітних подій нового кіносезону. Стрічка 2024 року, створена за однойменним романом Андрія Куркова, розповідає про двох чоловіків, які залишилися жити в “сірій зоні” АТО на Донеччині, та вже встигла отримати низку престижних відзнак.
Світову прем’єру картини прийняв кінофестиваль у Роттердамі, а головні ролі виконали Віктор Жданов і Володимир Ямненко.
Двоє сусідів у покинутому селі між лініями вогню
Події фільму відбуваються в маленькому селі на Донеччині, яке опинилося у “сірій зоні” АТО та живе без електрики. Тут залишилися тільки двоє давніх знайомих, ще з дитинства недругів. Попри взаємні образи, вони тримаються за впорядковану, хоч і дуже вразливу, буденність.
Село постійно живе під загрозою обстрілів та у присутності озброєних людей. Герої сперечаються, сваряться, але їхні зустрічі стають водночас джерелом конфліктів і єдиною опорою, що дає відчуття, ніби життя ще триває.
Крихкий лад руйнується, коли в селі з’являється російський снайпер. Саме його поява стає точкою неповернення для обох чоловіків і змінює усталений порядок, до якого вони чіплялися посеред війни.
Назва як метафора життя в “сірій зоні”
“Сірі бджоли” у назві фільму відсилають до “сірої зони” біля лінії фронту – території між двома сторонами бойових дій, де й живуть головні персонажі. Вони пенсіонери, які, попри вік та обставини, намагаються знайти сенс життя, мінімальний спокій і рутини серед небезпеки, ракет та війни.
Це існування ніби в проміжку – між тишею й вибухами, між минулим мирним життям і невідомим майбутнім, між страхом і впертим бажанням вижити.
Створення фільму та вплив повномасштабної війни
Робота над проєктом, за словами режисера Дмитра Мойсеєва, почалася ще у 2018–2019 роках. Підготовка до екранізації роману Куркова зайняла кілька років.
Знімання стартували у лютому 2022 року у селищі Вовчоярівка під Сіверськодонецьком. Знімальна група працювала в реальних ландшафтах Донбасу, але процес зупинився буквально за два дні до початку повномасштабного вторгнення Росії.
Ця подія змусила творців переглянути концепцію фіналу. Команда відкоригувала закінчення історії, щоб воно відповідало новій воєнній реальності, у якій опинилася вся країна.
Актори та творча команда
У центрі фільму – акторська робота Віктора Жданова та Володимира Ямненка, які втілили двох головних героїв. До команди виконавців також увійшли:
- Віктор Жданов – відомий за ролями у стрічках “Конотопська відьма”, “Чому я живий”, “Додому”;
- Володимир Ямненко – виконує роль Павла;
- Максим Бурлака;
- Галина Корнєєва;
- В’ячеслав Волконський;
- Меліса Білюк;
- Алекс Степаненко;
- Олексій Старшина;
- Максим Роговий;
- Максим Бабкін;
- Дмитро Бородій;
- Володимир Благий;
- Юрій Гнєдін.
Від “Золотого Дюка” до “Чорного лотоса”: нагороди “Сірих бджіл”
Стрічка вже здобула низку українських та міжнародних відзнак. Серед них:
- 2024 – Одеський міжнародний кінофестиваль, “Золотий Дюк” за найкращий український повнометражний ігровий фільм – “Сірі бджоли”;
- 2024 – Київський МКФ “Молодість”, спеціальна відзнака журі Національного конкурсу – “Сірі бджоли”;
- 2024 – Національна премія кінокритиків “КІНОКОЛО”: найкращий повнометражний ігровий фільм – “Сірі бджоли”, найкращий режисер – Дмитро Мойсеєв, найкращий актор – Віктор Жданов;
- 2024 – польський фестиваль українського кіно “Ukraina! Festiwal Filmowy”, відзнака журі в конкурсі повнометражних ігрових фільмів – “Сірі бджоли”;
- 2025 – премія “Чорний лотос”, нагорода в категорії “Актор кіно (головна роль)” – Віктор Жданов.
Критики про фільм: від “застиглої театральності” до сильних питань про совість
Кінокритики по-різному відчитують режисерську манеру Дмитра Мойсеєва, але одностайно відзначають акторські роботи та атмосферу стрічки.
Ярослав Підгора-Гвяздовський (УП. Життя) звертає увагу на харизму виконавців і внутрішню напругу їхніх сцен: герої, на його думку, дуже різні, а їхня взаємодія “веде” фільм, компенсуючи відчуття “завмерлої” режисури. Він відзначає, що навіть у сильних епізодах, зокрема у передфінальній сцені з героєм Жданова, якому оператор “намалював” драматичне контурне світло, а актор промовляє монолог тихо й траурно, стрічці бракує додаткової режисерської дії – і від цього “аж боляче”.
Кінокритик Боаз ван Льойк наголошує на візуальній і смисловій “сірості” фільму. На його погляд, хоча картина знята у кольорі, багато сцен ніби занурені у безбарвний простір – в інтер’єрах покинутого села все вицвіло та вкрилося пилом. “Сірий” у назві, підкреслює він, стосується не лише палітри, а й життя двох літніх чоловіків у сірій зоні Донбасу, де війна одночасно близька й далека: боїв поруч немає, але дефіцит їжі, електрики, відчуття небезпеки та ізоляції незаперечні. Стримано зіграні “друзі й вороги” Сергій та Пашка залишаються єдиними мешканцями села, намагаючись вижити разом. А головні питання, які ставить фільм – “Хто я? Що я зробив, а чого ні?” – тримаються з глядачем і після фінальних титрів.
“Сірі бджоли” поєднують камерну історію двох людей з масштабом війни, яка постійно присутня за кадром. Саме це життя між двома фронтами та спроба зберегти людяність у “сірій зоні” роблять стрічку однією з ключових в сучасному українському кіно про війну.
