Документальна стрічка режисера та військового кореспондента Єгора Трояновського розповідає про двох парамедикинь і водночас найкращих подруг – Юлію Сідорову та Олександру Лисицьку. У фільмі показано, як війна поступово змінює їхнє життя, віддаляючи від минулого, але не забираючи внутрішнє світло, що дозволяє триматися поруч одна з одною.
Юлія, відома за позивним Куба, родом з Харкова. Її шлях до парамедицинки почався ще у 2014 році, коли вона долучилася до роботи на Майдані, а згодом приєдналася до добровольчого медичного батальйону Госпітальєри. Олександра, або Аляска, навчалася в Одесі, працювала журналісткою в проєкті Антизомбі на каналі ICTV та займалася інформаційною безпекою. Після повномасштабного вторгнення РФ вона теж вступила до фронтової медицини, не змогши залишитися осторонь.
Їхня історія стала центральною в роботі Трояновського після того, як режисер натрапив на інтерв’ю з подругами під час своїх подорожей країною як воєнний журналіст. Він не планував знімати черговий фільм про війну, проте харизматичність і відвертість Куби й Аляски змусили його змінити задум. “Я знав, що вони були тими, за ким варто було слідувати”, – зізнається режисер.
Глядач занурюється у фронтову реальність завдяки натільним камерам, особистим телефонним відео та коротким кліпам із Телеграм-чатів дівчат. Позавоювальні моменти фіксує звичайна цифрова камера, що підкреслює контраст між життям на передовій і поверненням до цивільних буднів. Злагоджений монтаж робить історію емоційно цілісною.
Важливу роль у фільмі відіграє музичне оформлення. Драйвові треки з фолк-мотивами та пісні гурту “Жадан і Собаки” створюють тепло й додають глядачеві відчуття близькості до героїнь, їхньої дружби та гумору, що допомагають не втратити волю і сили у найважчі моменти.
Критики відзначають глибину та людяність стрічки. Кінокритикиня Соня Вселюбська наголошує, що фільм ідеально підходить тим, хто втомився від узагальнених образів війни та прагне живої, правдивої документалістики. Вона підкреслює унікальність ідеї режисера – показати динаміку дружби на тлі війни, дати простір реальним емоціям і переживанням, які відчувають героїні.
Кінокритик Ігор Кромф називає стрічку багатошаровою, де поруч існують радість і біль, надія і страх, жарти та виснаження. За його словами, фільм порушує широкий спектр тем – від фронтової дружби та посестринства до реабілітації після поранень і болю від втрат.
«Куба і Аляска» вже стала помітною подією на міжнародних фестивалях. Фільм отримав дві нагороди на Брюссельському міжнародному кінофестивалі BRIFF – приз журі та приз глядацьких симпатій у програмі «Тиждень режисерів». Також стрічку відзначили журі Central Scotland Documentary Festival у Шотландії та нагородили як «Найкращий документальний фільм» на Римському міжнародному кінофестивалі.
У 2025 році організатори Брюссельського фестивалю вперше за два десятиліття заснували окрему відзнаку для документального кіно, і саме українська стрічка стала її першим лауреатом. У заяві журі прозвучали слова про смерть і стійкість, що переплітаються у стрічці: про молодих українок, які щодня залишаються на крок від загибелі, але своєю мужністю нагадують світові не відмовлятися від творчості та надії навіть у найтемніші часи.
